Фото Оксани Савенко
Як ми вже писали, 8 грудня цього року розпочалась експедиція українських вчених, які близько трьох місяців досліджуватимуть Південний океан. До берегів Антарктиди вирушили Каріна Вишнякова та Юлія Іванчикова, які представляють Національний антарктичний науковий центр та Український науково-дослідницький центр екології моря.
Дослідниці ще в кінці 2020 року досягли Південного океану, звідки періодично надсилають дописи з їхнього щоденника, що публікуються на фейсбук-сторінці НАНЦ під рубрикою «Відчайдушні біологині. Бортовий щоденник серед криг».
Погода красуні Антарктики дуже мінлива: за годину ясне сонячне небо може затягнути важкими хмарами, прийде непроглядний туман та буде сипати пухнастий сніг. Але Відчайдушні біологині, озброєні польовими щоденниками, біноклями та фотокамерами, пильно стежать за метеорологічними умовами, щоб не проґавити час та зайняти свої майданчики спостережень за китоподібними на крилах капітанського містка.
Попередньо звітуємо: трішечки більше ніж за місяць роботи на українському траулері «Море Содружества» ми провели 100 годин спостережень та зафіксували на цей час майже дві тисячі зустрічей китів. До 75% реєстрацій склали горбачі, крім того, ми зустрічали фінвалів (приблизно у 20% випадків), малих смугачів, декілька разів зустріли косаток та навіть південних китів.
ГОРБАЧІ мандрують, інколи швидко перетинають крижані простори, але найчастіше повільно гойдаються на хвилях, тримаючись на поверхні – кити відпочивають, а може навіть сплять. Час від часу вони перевертаються на спинку, догори своїми смугастими пузиками і б’ють ластами по воді, ніби вітаючись з нами. Коли вони підходять близько до бортів судна, їх добре чутно, бо горбачі голосно, наче оркестр духових інструментів, випускають фонтани. Невимовно захоплює, коли ці велетні високо вистрибують, повністю показують тіло та, підіймаючи купу бризок, падають з гуркотом, що розходиться на кілометри навколо.
ФІНВАЛИ поводяться поважніше – вони стрімко та завжди дуже цілеспрямовано рухаються кудись за небокрай, кількома потужними, але напрочуд делікатними, рухами оминаючи корабель як несанкціоновану й незначну перешкоду на їх величному шляху. Видихи у фінвалів рівні й нагадують мармурові іонічні колони, що ринуть до неба, загортаючись вгорі симетричними завитками. Група фінвалів з 30-40 особин на горизонті створює з видихів цілий ефемерний античний храм, що швидко зникає, розбурханий антарктичними вітрами. В сонячний день промені перетворюють повітряні фінвалячі видихи на швидкоплинні веселки, які тисячами бризок освічують сині води океану.
МАЛІ СМУГАЧІ зі всіх місцевих китоподібних найбільше нагадують за поведінкою наших чорноморських дельфінів – їхні рухи поспішні, а спинні плавці то з’являються над водою, то знов заховуються у хвилях. Пересуваються у просторі вони на диво швидко, тож ми пильнуємо й намагаємось не втратити групи малих смугачів з поля зору, щоб не зареєструвати одну й ту саму китячу родину кілька разів поспіль.
А ще ми робимо фото хвостових плавців горбачів, кожен з котрих є унікальним, маємо їх вже під сотню! Крім того, є й серед фінвалів особини з примітними плавцями, але спинними – хтось має нерівний край плавця зі щербинами, зрізами, отворами, зубцями, а хтось й зовсім не має плавця, може внаслідок давньої травми. Сподіваємося, що фотоідентифікація китів допоможе відслідкувати, як тварини переміщуються в часі та просторі, з’ясувати склад їх груп та встановити зв’язки між ними.
Читайте також:
Бортовий щоденник серед криг. Морські котики і тристанський альбатрос
Бортовий щоденник серед криг. Місія: побачити, дослідити і зберегти китоподібних
Бортовий щоденник серед криг. Такий дивний антарктичний криль
